Ельжбета Завацька – солдатка KG ZWZ-AK, учасниця Варшавського повстання, видатна педагогиня, багаторічна громадська діячка. Її життя – готовий сценарій для блискучого військового фільму. Сміливість, рішучість і послідовність зробили її чудовою кур’єркою. Під час Другої світової війни, використовуючи підроблені документи, вона понад 100 разів перетнула кордон Третього рейху, незаконно перевозячи по маршруту Варшава-Берлін накази, доповіді та важливу інформацію. Ця жінка своєю діяльністю зробила великий внесок у свободу Польщі. Детальніше про її життя та службу поговоримо на poznanka.eu.
Дитинство і юність
Ельжбета з’явилася на світ 19 березня 1909 року в Торуні. Батько дівчинки був унтерофіцером прусської армії, а потім працював судовим писарем, а мати займалася вихованням дітей. Через заборону на використання польської мови в Пруссії, тільки батьки Ельжбети та старша сестра Маріанна говорили польською. Дівчинка закінчила німецьку початкову школу і склала іспити на атестат зрілості в Торунській жіночій гуманітарній гімназії. У 1935 році Завацька закінчила математичний факультет Познанського університету. Після складання випускних іспитів дівчина почала працювати вчителькою математики та фізики польською та німецькою мовами, а в 1935 році здобула ступінь магістра філософії та склала іспити на кваліфікацію вчителя середньої школи.
Під час навчання Ельжбета брала участь у діяльності Організації військової підготовки жінок (PWK), після навчання поєднувала роботу вчительки математики з функцією інструкторки-волонтерки з військової підготовки жінок і керувала власним загоном. У 1937 році Завацька звільнилася зі школи й повністю присвятила себе створенню структур PWK.
Від командирки до організаторки жіночого робочого осередку
У 1939 році Завацьку призначили на посаду командирки Сілезького округу Польського військового корпусу (PWK) в Катовіце. У вересні 1939 року вона була солдаткою Жіночого допоміжного військового батальйону, який боровся за оборону Львова. З жовтня 1939 року до кінця 1945 року Ельжбета несла службу в підпільній армії. Прийнявши присягу в SZP у Варшаві під позивним «Зельма», вона організувала в Сілезії автономну жіночий робочий осередок з членів Польського військового корпусу і працювала начальницею зв’язку в штабі округу SZP-ZWZ.
Наприкінці 1940 року Завацьку перевели до Варшави як кур’єрку KG ZWZ-AK під псевдонімом «Зо». Саме в цей період вона стала справжньою легендою кур’єрів в окупованій Європі. У 1939-1945 роках, використовуючи підроблені документи, вона перетинала кордони понад сто разів, перевозячи гроші, повідомлення і доповіді, а в перервах між поїздками вона викладала на підпільних курсах у Варшавському ліцеї імені Нарцизи Жмиховської.
Посланниця Армії Крайової та підпільниця
У 1942 році Завацьку призначили кандидаткою в емісари при штабі головнокомандувача генерала Владислава Сікорського в Лондоні. Їй доручили поліпшити зв’язок між штабом і військами в Польщі й переконати еміграційні влади в необхідності законодавчого врегулювання служби жінок у Війську Польському. Агентці також наказали доставляти доповіді про ситуацію в країні. Після першої невдалої спроби їй вдалося дістатися до Англії й з’явитися в штаб 3 травня 1943 року.
З Лондона Ельжбета повернулася 10 вересня 1943 року, здійснивши стрибок з парашутом, і тим самим приєдналася до елітної групи солдатів, навчених для виконання спеціальних завдань. Річ у тім, що Ельжбета обрала курс парашутної підготовки. Після його закінчення вона десантувалася з літака Halifax JD-171 «P» у межах операції «Неон-4» на територію окупованої Польщі. Вона приземлилася в ніч з 9 на 10 вересня 1943 року на приймальному пункті «Сольниця» в селі Осовець Гродзиського повіту.
Незабаром Завацька організувала відділення відділу закордонних зв’язків «Цирк» у Катовіце, Сосновці та Відні, а також готувала кур’єрів і налагоджувала нові маршрути. У березні 1944 року її викрили, погрожували арештом і змусили втекти з Варшави.
Уже в березні 1944 року, під загрозою арешту Ельжбета перейшла на службу до Головного управління Військової служби жінок (WSK) KG AK. У цей період вона взяла участь у Варшавському повстанні. Після повернення з фронту з Відня в лютому 1945 року Завацька була демобілізована і протягом року брала участь у підпільній діяльності, служачи у відділі зв’язку та поширення інформації Західного округу Збройних Сил, а потім в об’єднанні Wolność i Niezawisłość.
У 1946 році вона почала працювати інспекторкою у Державному управлінні фізичного виховання та військової підготовки Міністерства національної оборони. До її обов’язків входила організація продовольчих зборів для найбільш нужденних та надання медичної допомоги сільським дітям. У 1948 році, після звільнення з посади, вона відновила роботу вчителькою математики, спочатку в Лодзі, а потім в Торуні та Ольштині.
Арешт, академічна робота і нагороди
У 1951 році Ельжбета зазнала переслідувань. Її звинуватили в участі в шпигунській мережі й зберіганні десятидоларової купюри. Після чого заборонили займатися викладацькою діяльністю і посадили на кілька років до в’язниці. Перебуваючи за ґратами, вона почала займатися викладацькою діяльністю серед співкамерників. У в’язниці Фордон жінка викладала в тюремній школі та допомагала ув’язненим готуватися до випускних іспитів у середній школі. У 1955 році Завацька була амністована і звільнена. У наступні роки вона брала активну участь у роботі наукових і педагогічних товариств, у тому числі Міжнародної ради з заочної освіти при ЮНЕСКО, а в 1971 році під її редакцією був опублікований підручник.
Наступний етап життя цієї великої жінки був присвячений академічній роботі. У 1965 році вона захистила докторську дисертацію в Університеті Миколи Коперника в Торуні й обійняла посаду доцентки кафедри андрагогіки в Гданському педагогічному університеті. У 1975 році, здобувши докторський ступінь, вона почала працювати в Інституті педагогіки й психології при Університеті Миколи Коперника в Торуні. У 1976 році Ельжбета переїхала до Лондона, де проводила наукові дослідження. Після повернення до Польщі вона зіткнулася з репресіями та переслідуваннями з боку комуністичної влади, що в кінцевому підсумку призвело до її відходу з наукової роботи.
Вийшовши на пенсію в 1978 році, жінка зайнялася громадською діяльністю, в тому числі й створенням фонду Archiwum Pomorskie Armii Krajowej та фінансуванням пам’ятників і меморіальних дощок на згадку про Польську підпільну державу і жінок, які працювали в її структурах. У 1996 році Олександр Кваснєвський надав Завацькій звання професорки.
За свої великі заслуги Ельжбета Завацька була двічі нагороджена Військовим орденом Virtuti Militari V ступеня, п’ять разів – Хрестом за відвагу, Орденом Білого орла, Офіцерським хрестом Ордена Відродження Польщі та Командорським хрестом цього ордена із зіркою. Коли у 2002 році Інститут національної пам’яті заснував премію «Охоронець національної пам’яті», вона увійшла до числа трьох перших лауреатів цієї унікальної нагороди. У 2006 році вона була підвищена у званні до генерала бригади Збройних сил Польщі, ставши другою жінкою в історії польських збройних сил, ушанованою цього звання.
Ельжбета Завацька померла 10 січня 2009 року, не доживши двох місяців до свого 100-річчя. Вона стала не тільки символом боротьби за свободу, але й жінкою, яка незалежно від обставин, змогла знайти сенс і мету у своєму житті.