У XIX столітті відбулася революція в усіх сферах життя, від науки до політики й соціальних відносин. Торкнулася вона і становища жінок, які дедалі більше хотіли вийти за межі звичної ролі матерів і дружин, встановленої суспільством. Попри велику кількість труднощів, вони вступали до університетів, а деякі навіть примудрялися робити успішну кар’єру. У другій половині XIX століття в Англії зародився суфражистський рух, який вимагав надання жінкам виборчого права. У Познані рух за емансипацію жінок ставав дедалі сильнішим, пише poznanka.eu.
Суфражистка проти філософа
У першій половині XIX століття становище жінок у Познані було сталим. Головне для кожної було вийти заміж, займатися домашніми справами й виховувати дітей. Освіта була потрібна лише для виконання домашніх обов’язків. У 1840-х роках заявила про себе одна з перших польських суфражисток Юлія Молінська-Войковська, яка на сторінках «Dziennik Domowy» в одній зі своїх статей висунула серйозні тези, спровокувавши велику дискусію щодо жіночої освіти. Проти поглядів Молінської-Войковської в цьому ж журналі виступив Кароль Лібельт, який мав абсолютно протилежну думку щодо жіночої освіти. Кароль заявив, що чоловіків природа нагородила силою, розумом, тілом, а жінок — чарівністю, красою та слабкими розумовими здібностями. Тому як навчання, так і робота останнім не потрібні. Лібельта підтримала більшість познанців, до того ж не лише чоловіки.
Вдале заміжжя
Як уже вище зазначалося, що головним завданням кожної дівчини було знайти собі чоловіка і вийти за нього заміж, причому можна і не по коханню. Уся причина в тому, що батьки, як правило, звертали увагу на соціальний стан і репутацію майбутнього зятя. Шлюби зазвичай укладали люди, які належали до одного соціального кола. У нашому сучасному світі, зазвичай одружуються пари, які мають спільні інтереси, схожу освіту, характер і погляди на життя, так було і тоді. Купці, ремісники, інтелігенція оберталися і в інших колах, ці люди дуже добре знали одне одного, розуміли, хто є хто і чого слід очікувати. Але не обходилося і без винятків із правил. Досить часто представники буржуазії одружувалися з поміщицями та дівчатами зі шляхетського роду. У рідкісних випадках аристократи обирали собі в обраниці міщанок, яскравий цьому приклад родини Рачинських, Дзялинських, Неголевських.
У першій половині XIX століття поширеними були змішані польсько-німецькі або католицько-євангелічні шлюби, лише після посилення політики германізації в другій половині століття скоротилася кількість таких союзів.
Щойно дівчині виповнювалося 16 років, її знайомили з парубками, сім’я намагалася підібрати вихованого і заможного чоловіка. Популярними були прогулянки з батьками кожної неділі набережною, тоді дівчата одягали найкраще вбрання, виставляючи напоказ свої принади. Театральні вистави, концерти, бали та вечори також були поширеними місцями для знайомств. Молодих людей зводили їхні батьки. У романі Джейн Остін та екранізації її книг детально розповідається, як усе це відбувалося. Відомо, що Кароль Лібельт познайомився зі своєю другою дружиною, даючи приватні уроки її молодшим братам. Дівчатам, які походили з робітничих і ремісничих сімей, чоловіка шукав батько серед своїх учнів і колег. Чоловіки, які приїжджали в Познань із сільської місцевості, зазвичай знаходили своїх дружин під час прогулянок містом, ну а ті, хто соромився знайомитися, писали оголошення в газети.
Перш ніж одружитися, потрібно було ознайомитися з правилами й дотримуватися їх. Ідеальний вік для шлюбу — 20 років, водночас чоловік мав бути старшим за дружину, перевершувати її інтелектуально, мати освіту і гроші для утримання сім’ї. У 1874 році запровадили цивільні шлюби, до цього періоду законними вважалися тільки церковні. Відтоді чоловіки могли одружуватися з 21 року, а жінки — з 16 років. Важливо зазначити, що шлюби в Познані були дуже міцними, люди практично не розлучалися.
Професійна жіноча сфера у XIX-XX століттях
Щодо професійної сфери, то поступово роль жінок у ній почала зростати. Спочатку молоді жінки мали право працювати вчительками в початкових школах і жіночих інтернатах, а також медсестрами, але цей виняток стосувався тих, хто походив з інтелігентних родин. Тоді ніхто навіть уявити собі не міг жінок на університетських кафедрах. Проте згодом все змінилося на краще.
На початку XX століття в Познані з’явилися перші жінки-лікарки та дантистки. Дедалі більше тих, хто походив із бідних сімей, займалися професійною діяльністю. Станом на 1907 рік вони становили близько 25% робочої сили в місцевій кондитерській, швейній і тютюновій промисловості, а також ремеслах. Звісно, працювати доводилося в тяжких умовах, проте через брак грошей доводилося терпіти. Серйозні зміни в становищі жінок на початку XIX століття торкнулися Познані незначно. У зв’язку з тим, що місто було провінційним і консервативним, жінки були прив’язані до своїх традиційних ролей дружини й матері, з якими вони справлялися дуже добре.