Мода та одяг стали інструментами опору поляків під час та після Січневого повстання. Громадяни вдавалися до різноманітних методів, щоб продемонструвати свою відданість національно-визвольній справі, в тому числі у Познані та околицях. Недарма говорили, що революціонера можна впізнати за підстриженою бородою. Розповідаємо більше про те як предмети одягу ставали інструментами політики та пропаганди на poznanka.eu.
Пасивний опір у Польщі та мода на чорний одяг
Упродовж 1860-х років одяг як форма пасивного опору застосовувався по всій території Польщі, в тому числі й у Познані. Після того, як царська влада вчинила криваву розправу з учасниками мирних протестів наприкінці лютого 1861 року, серед поляків почав поширюватися заклик до національного трауру.
Сьогодні жіночий одяг того періоду часто асоціюється з трауром. Іноді наречені навіть одягали чорні сукні на весілля. Водночас чорні кринолінові сукні мали й іншу, практичну функцію. Під ними панянки ховали зброю та контрабандні видання. Тож польські жінки стали активними учасницями спротиву, одягаючись виключно у чорні кольори.
Темні вбрання прикрашали траурними прикрасами. Найпопулярнішими серед них були:
- браслети, які за формою нагадували наручники,
- пряжки у формі двох рук як символ зв’язку між Польщею та Литвою,
- якорі як символ надії,
- орли в тернових вінках,
- прикраси з вигравіюваними портретами Тадеуша Костюшка.
Ці прикраси виготовляли з дерева, міді, алюмінію та срібла низької проби. Натомість золото передавали для озброєння повстанців.
Щодо чоловічої моди, то поляки також одягались у чорне, відмовились від циліндрів та надягали простіші головні убори.
Така «національна жалоба» охопила майже всю територію Першої Польської республіки. Політичний траур набув такого поширення, що майже неможливо було побачити на вулицях міст кольорові сукні. Навіть діти надавали перевагу темному одягу та чорним іграшкам.
Ця атмосфера призвела до неписаного кодексу поведінки. Танці та бали перестали організовувати, а в кафе припинили грати музику. Театри бойкотували.
Реакція влади та покарання за чорний одяг
Така незвичайна мода на чорне не залишилися поза увагою влади. У Познані та інших містах почали з’являтись царські агенти, які спеціальними гачками рвали чорні кринолінові сукні. Жінкам дозволили носити чорний одяг лише за наявності спеціального офіційного дозволу у випадку смерті батька або чоловіка. Всіх громадян у чорному почали переслідувати, погрожуючи штрафами та арештами.
Проте опір продовжувався. Коли школяркам заборонили носити чорний одяг, вони почали малювати на руках та шиї смуги чорним чорнилом. Натомість влада почала забороняти навіть одяг фіолетового та сірого кольору. Також під заборону потрапили траурні банти, польські орли, триколірні стрічки та інші політичні символи.
Пресі заборонили згадувати про раптову моду на чорний одяг. Невдовзі навіть з’явились чіткі модні вказівки від влади. Наприклад, капелюхи мали бути кольоровими, а на чорних повинні були бути квіти або кольорові стрічки, але не білі. Чорне та біле пір’я на чорних капелюхах заборонили. Капюшони дозволили чорні з кольоровими підкладками, але не з білими. Заборонили також чорні вуалі, рукавички, парасолі, шалі, хустки та сукні. Лише верхній жіночий одяг міг бути чорним, але в жодному разі без поєднання з білим.
Попри це поляки дотримувались чорного дрескоду до оголошення царем амністії у 1866 році. Переслідування з боку влади за траурну моду тривали до 1873 року.
Мода та фотографія як політичні інструменти
Польська мода на чорний колір стала чудовим піар-ходом, який привернув увагу іноземних держав до ситуації в країні. Багато жінок в інших державах висловлювали солідарність з поляками та на знак підтримки також почали носити чорні сукні.
Обізнаність про політичні події також підвищило європейське турне польського художника Артура Ґроттґера. Свою серію робіт під назвою «Polonia» він виставляв у Лондоні, Відні та Парижі. Перебуваючи за кордоном, митець одягав характерний повстанський одяг, поширюючи інформацію про свою батьківщину й водночас засновуючи модні тенденції.
Крім того, у цей час набуло поширення мистецтво фотографії. Жінки в траурі та чоловіки в повстанських костюмах масово приходили до майстерень фотографії у Познані, Варшаві, Кракові та інших містах. Вони фіксували власну історію та долученість до повстанського руху. Водночас причина популярності фотографій була також сумною та прагматичною. Саме дагеротипи часто ставали останніми пам’ятними сувенірами для родин чоловіків, які брали участь у повстаннях та спротиві. У листах до депортованих в Сибір також часто відправляли фотографії жінок у чорному як нагадування про протестний рух, що тривав у Польщі.
Отже, у XIX столітті значна більшість поляків одягалась у чорне. Це стало модним трендом та виявом політичної свідомості. Згодом подібні стратегії із застосуванням різних кольорів застосовувались під час революцій та повстанських рухів різними державами.