Богдан Смолень – один із найяскравіших представників польської естради, актор, сатирик, співак і кабаретист, чия творчість стала символом гострого, іронічного гумору, що висміював абсурд повсякденнсті. Він дотримувався цього все життя до своєї смерті у 2016 році у Познані, пише poznanka.eu.
Молоді літа
Народився він 9 червня 1947 року у Бельську (нині Бельсько-Бяла), у промисловому серці Сілезії. Смолень виріс у родині простих людей: батько Броніслав Кароль (1919–2001) працював робітником, мати Ельжбета (1926–1980) вела домашнє господарство. Дитинство Богдана минуло в атмосфері післявоєнної Польщі, де гумор став не лише розвагою, а й способом виживання в умовах тоталітарного режиму. Уже в шкільні роки у I Загальноосвітньому ліцеї імені Миколая Коперника у Бельсько-Бялій юний Богдан виявляв хист до імпровізації: він пародіював вчителів і однокласників, що робило його душею шкільного колективу. Однак кар’єра у мистецтві не була його першим вибором. У 1975 році Смолень закінчив Академію сільського господарства імені Гуго Коллатаю у Кракові (нині Вармінсько-Мазурський університет сільського господарства) за спеціальністю зоотехніка. Ця освіта згодом стала джерелом натхнення для його гумору – у монологах він часто жартував про корів, свиней і сільське життя, перетворюючи науку на сатиричний матеріал.
Початок кар’єри
Кар’єра Богдана Смоленя розпочалася у 1967 році, коли він, ще студент, почав виступати у студентських кабаре. У 1968-му разом з однодумцями заснував власне кабаре «Під Будою» у Кракові – це був сміливий крок у часи, коли цензура суворо контролювала будь-яку форму сатири. Колектив швидко здобув популярність: у 1972 році на Фестивалі художньої молоді академій (Famia) вони отримали головну нагороду за гострі скетчі, що висміювали бюрократію і соціальні вади. Смолень став майстром монологу – його номер «Монолог за кулісами» у 1974 році постраждав від цензури: редактор Генрик Циганік вирізав цілі фрагменти перед публікацією у журналі «ITD». Така доля переслідувала багатьох у комуністичній Польщі, але Смолень не здавався. За порадою видатного сатирика Зенона Ласковіка у 1977 році він переїхав до Познані й приєднався до легендарного кабаре «Тей» – одного з найвпливовіших колективів епохи. Тут, поряд з Янушем Ревінським, Гражиною Лобашевською та Збігневом Горним, Смолень розквітнув як зірка. «Тей» гастролював Європою, а його номери, сповнені абсурду й самоіронії, стали хітом. Смолень залишався у «Тей» сім років, після чого пішов своїм шляхом, але вплив кабаре на його стиль був визначальним.
Нові перспективи
У 1980-х роках Смолень розширив горизонти: він опанував музику й кіно. У 1981-му на Krajowy Festiwal Piosenki Polskiej в Ополе здобув титул «Містер Об’єктиву» за харизматичний виступ. Середину десятиліття відзначили дуети з популярним співаком Кшиштофом Кравчиком: вони записали серію гумористичних пісень, як-от «Чоловік після сорока» (1985) – іронію над кризами середнього віку, чи «Дівчата, яких маю на увазі» (1986), пародію на хіт Віллі Нельсона та Хуліо Іглесіаса «To All the Girls I Loved Before». Ці треки стали культовими, поєднуючи фолк-рок із сатирою. У театрі Смолень блищав у постановках: у 1987 році разом з Кшиштофом Ясляром і Анджеєм Заорським поставив античну комедію «Викопинища» – сучасну інтерпретацію Арістотеля з елементами абсурду. Співпраця з кабаре «Довгий» додала гостроти його репертуару.
Переломним став 1989 рік – падіння комунізму відкрило нові можливості, але й виклики. Смолень разом із дружиною Терезою відкрив зоомагазин у Познані, намагаючись стабілізувати фінанси. У 1992–1995 роках сформував своє останнє кабаре з Грегоржем Реклінським, Йозефом Ромеком і Марцином Самолчеком: програма «Новий уряд – стара біда» гастролювала Польщею та за кордоном, висміюючи перехід до демократії. У 1995–1997 роках записав три платівки у стилі диско-поло з Славоміром Соколовським та Алдоною Дамбровською – «Ani be, ani me, ani kukuryku», «Szalałeś, szalałeś» і «Widziały gały co brały» – які крутили у програмі «Disco Relax». Ці хіти, сповнені простодушного гумору, стали саундтреком 90-х.
Робота на ТБ
Кіно та телебачення стали ще одним полотном для таланту Смоленя. У фільмах він грав колоритних персонажів: у «Пан Клекс у космосі» (1988) – губернатора з піснею «Пісня губернатора», у «Коханці моєї мами» (1986) – комічного коханця, у «То ми» (2000) – ексцентричного друга.
У ситкомі «Світ за Кепськими» (1999–2015) втілив листоношу Едзя – образ, що став мемом польського ТБ. Як ведучий програми «Люди листи пишуть» на TVP Polonia (протягом п’яти років) він спілкувався з емігрантами, додаючи гумору до ностальгічних розмов. Музика залишилася серцем його творчості: дискографія налічує понад 10 альбомів, від «Rzężenia Smolenia» (1988) з треками «Śpiewam piosenki» до «Jubileusz, czyli 50 lat wątroby Bohdana Smolenia» (1997) – автобіографічної іронії над здоров’ям. Останні релізи, як «Aaa tam cicho być…» (2004) чи «Na chorobowym» (2004), відображають зрілість і меланхолію.
Особисте життя
Особисте життя Богдана Смоленя було сповнене трагедій, що контрастували з його сценічним образом. У 1970 році він одружився з Терезою (1950–1991), з якою мав трьох синів: Мацея (нар. 1973), Петра (нар. 1974) і Бартоша (нар. 1979). Однак 1990 рік приніс жахливу втрату: син Петро, страждаючи від депресії, покінчив життя самогубством. Наступного, 1991-го, дружина Тереза, не витримавши горя, пішла тією ж дорогою. Ці події шокували Смоленя: він впав у глибоку депресію, відійшов від сцени на роки й ледь не покинув професію. Повернення стало актом сили волі – гумор став його порятунком. Смолень був атеїстом, але вірив у добро: у 2007 році заснував Фонд «Створення пана Смоленя» для гіпотерапії дітей з інвалідністю, натхненний своєю зоотехнічною освітою.
У 2004-му переїхав до Баранівки біля Мосіни, де жив тихо, борючись із наслідками крайнього куріння (кілька пачок на день з юності). Хвороба легень призвела до смерті 15 грудня 2016 року у Познані, у віці 69 років. Похований на цвинтарі у Пшезмєрові поряд з Терезою та Петром.
Нагороди підкреслюють внесок Смоленя: Орден Відродження Польщі, Хрест Заслуги, Медаль «Gloria Artis» за заслуги у культурі, Орден Ecce Homo та інші почесні нагороди. Посмертно, у 2016-му, отримав Спеціальну Нагороду Міністра Культури «за неоціненні заслуги для польської культури, особливо кабаретного мистецтва». Спадщина живе: у 2021-му у Познані встановили пам’ятник – бронзову фігуру з гітарою, а 15 грудня 2023-го у Кракові, біля Дому Академіків «Братняк», з’явилася скульптура з лавкою, де фанати можуть «посидіти» з ідолом. Фільми, пісні та монологи Смоленя, як «Cepry hej!» (1995) чи аудіокнига «Smoleniowe bajanie» з сатиричними казками, нагадують про майстра, який сміявся над болем, перетворюючи трагедію на катарсис.
Богдан Смолень не просто був актором. Він не просто розважав – він лікував душі гумором, що пронизує час. У світі, де сміх часто маскується, його автентичність лишається вічною. Його творчість надихає нові покоління сатириків, доводячи: навіть у найтемніші часи гумор – це зброя надії.