Графиня Катерина Опалінська народилась та виросла у Познані. Заміжжя зі Станіславом Лещинським стало початком її шляху до титулів королеви Польщі та великої княгині Литовської, які були втрачені, а згодом повернуті. Більшу частину життя ця непересічна жінка провела у вигнанні, а після заміжжя доньки Марії переїхала до Франції. Дізнайтесь більше про те, яким було життя та випробування королеви на poznanka.eu.
Початок життя та заміжжя
Катерина Опалінська народилась у Познані 13 жовтня 1680 року. Її батьком був магнат та граф Ян Кароль Опалінський. Мати звали Софія Анна Чарнковська. Про юні роки майбутньої королеви відомо мало, але вона здобула необхідну підготовку до життя у вищому світі.
У травні 1698 року молода графиня вийшла заміж за Станіслава Лещинського. Багате весілля відбулось у Кракові. Чоловік Катерини згодом став королем Польщі та великим князем Литовським, що визначило її подальшу долю.
У цьому шлюбі народилось дві доньки. Анна Лещинська з’явилась на світ у 1699 році, Марія – у 1703 році. До 1720 року Катерина Опалінська перенесла два десятки викиднів. До дорослого віку дожила лише Марія Лещинська.
Катерина Опалінська: королева та велика княгиня
У 1704 році Станіслав Лещинський за підтримки Карла XII Шведського був обраний королем Польщі та великим князем Литовським. Карл XII, який окупував у той час значну частину території Польщі та Литви, розташував штаб-квартиру у Равичі, а Станіслав і Катерина оселились поруч у замку Ридзина. Там вони проводили маскаради та бали для шведських можновладців. Це був період їх щасливого життя та розквіту.
У 1708 році політична ситуація для шведів погіршилась, армія почала втрачати свої позиції. Чоловік відправив Катерину до Штеттина, а вже наступного року його владу було повалено. Карл XII надав Лещинським притулок у шведському місті Крістіанстад у Скані. Туди вони приїхали у 1711 році та залишились на три роки.
У Швеції з Лещинськими зустрілась королева-вдова Ядвіга Елеонора. Вона була до них приязною та ввела до вищого кола країни. Станіслав та Катерина познайомились з багатьма представниками шведської знаті, відвідували їх маєтки та разом відпочивали на місцевих курортах.
У 1714 році за дозволом Карла XII родина переїхала до шведської провінції Цвайбрюккен у Німеччині та одержала фінансову підтримку від держави. Там вони мешкали у добробуті упродовж наступних чотирьох років – до смерті Карла XII.
Після того як їх покровитель пішов з життя, Лещинські переїхали до Віссембурга, що в Ельзасі у Франції. Їх фінансовий стан був доволі скрутним. Родина разом з матір’ю Станіслава оселилась у маленькому будинку й не мала змоги оплачувати слуг. Свої коштовності Катерина віддала як заставу місцевому лихварю.
Це призвело до погіршення стосунків між подружжям. Катерина Лещинська винуватила чоловіка у втраті королівського статусу, вигнанні та бідності. Той своєю чергою дратувався, адже не бачив у ситуації, що склалась, своєї вини. Вони постійно сварились і не могли знайти вихід із того скрутного стану, у який потрапили.
Життя у Франції та останні роки королеви
Статус родини Лещинських змінило заміжжя їхньої єдиної доньки Марії. У 1725 році вона стала дружиною Людовика XV Французького та королевою Франції. Батьки Марії оселились у французькому замку Шамбор. Вони зберегли свої титули, а при дворі їх завжди називали королем та королевою.
Ці формальні слова стали реальністю, коли у 1733 році Станіслав Лещинський вдруге посів польсько-литовський престол, а Катерина знову могла офіційно називатись королевою Польщі та великою княгинею Литовською. Однак вже через три роки чоловік знову зрікся престолу, тож Катерина була вимушена залишатись у Франції у вигнанні.
У 1737 році Станіслав Лещинський отримав довічний титул герцога Лотарингії та переїхав до цього регіону. Його дружина стала герцогинею-консортом Лотарингії й приєдналась до свого чоловіка при місцевому дворі. Цікаво, що за нею зберігся титул королеви Польщі та великої герцогині Литовської. У цей час жінка почала хворіти на астму та мала проблеми з серцем, тому вона не дуже часто з’являлась на публічних заходах.
До кінця життя Катерина Лещинська тужила за батьківщиною та прагнула туди повернутись. Вона не хотіла жити у вигнанні у Франції, хай як комфортно там було. Про жінку писали як про благодійну, побожну та домашню людину, але для чоловіка вона стала нудною та нецікавою.
Оселившись у Лотарингії, Станіслав Лещинський мав багато коханок, переважно серед фрейлін. Серед них називають Катерину та Анну Марію Оссолінських, Марію-Луїзу де Лінанж, мадам де Бассомп’єр та мадам де Камбр. З 1745 року він був у постійних стосунках з Марією Франсуазою Катериною де Бово-Краон. Дружина знала про коханок чоловіка, але не могла нічого з цим вдіяти.
Уродженка Познані пішла з життя 19 березня 1747 року. Її зять король Людовик XV організував поминальну церемонію у паризькому соборі Нотр-Дам. Поховали Катерину Опалінську-Лещинську у церкві Нотр-Дам-де-Бонсекур у Нансі. У цьому місті на її честь назвали вулицю.