Проституція – явище табуйоване, хоч воно сягає своїм корінням епохи стародавніх держав. Недарма ж секс-працівниць називають представницями «найдавнішої професії». У різних суспільствах і в різні історичні періоди існували свої правила для повій. До прикладу, свого часу у Стародавній Греції проституція мала легальний статус і регламентувалася державою. А гетери – так називали освічених повій у Стародавньому Греції та Римі, взагалі користувалися повагою у суспільстві, пише poznanka.eu.
У Середні віки проституція, навпаки, вважалася ганебним явищем, однак ніде правди ніде – воно все ж існувало. Далі ми привідкриємо завісу історії проституції в Познані – історії про яку так мало говорять.
Проституція в Середні віки теж існувала
Епоху Середньовіччя часто ще називають Темними віками. І не дарма, адже цей період характеризується суворим релігійним фанатизмом та придушенням свободи особистості. Більшість правил тоді диктувала католицька церква. Вона втручалася у всі сфери людського життя, навіть в інтимні стосунки. У Середні віки можна було отримати суворе покарання у вигляді відлучення від церкви, побиття різками чи навіть страти за подружню зраду, дошлюбний секс чи користування послугами повій.
Втім у середньовічній Познані «платне кохання» все ж існувало і певною мірою це явище навіть вважали корисним. По-перше, користування послугами повії вважалося меншим гріхом, аніж подружня зрада, а по-друге, у ті часи чомусь були переконані, що проституція захищає чоловіків від гомосексуалізму. Хочеться розвести руками, адже, погодьтеся, нині такі переконання звучать смішно.
У середньовічній Познані головний будинок розпусти знаходився на вулиці Возна. Будинки для любовних втіх також існували й в інших місцях: у міському районі Командорія та на вулиці Святого Марцина. Ці заклади існували під виглядом шинків. І справді, сюди можна було прийти поїсти, випити, поговорити з друзями, а потім з обраною повією піти до окремої кімнати.
Для багатьох дівчат легкої поведінки проституція була, як додатковий заробіток, а вдень вони працювали покоївками, годувальницями, кухарями тощо. Торгувати тілом в ті часи починали в дуже юному віці – 12-14 років. Познанські повії були представницями різних соціальних груп. Траплялися серед них навіть шляхтянки. Зазвичай, такі панянки мали власну квартиру, де і надавали інтимні послуги.
До Познані, як до історичного центру Великопольщі, з’їжджалися також повії з інших міст. Своїх клієнтів вони шукали на ярмарках, які тоді доволі часто організовували у місті.
До речі, про клієнтів. Вони, як і повії були вихідцями із різних соціальних прошарків суспільства. Серед них були і купці, і ремісники, і представники шляхтянських родів та навіть священнослужителі, хоч інтимний зв’язок з ними заборонявся. Тож, останнім доводилося чимало заплатити, аби скористатися послугами повії.
Цікаво, що діяльність так званих легальних повій контролювалася міським катом (так-так, у середньовічних містах існувала така посада). Частину прибутку від проституції він віддавав у міську казну.
Однак крім «легальних» повій існували й ті, які незаконно надавали свої послуги. Таким дівчатам доводилося ділити свій заробіток зі звідником, а також з тим, хто надавав приміщення для побачень.
Повіям, які працювали нелегально, а також їх клієнтам, загрожувало побиття батогами у разі викриття.
Підсумовуючи історію проституції в середньовічній Познані можна сказати, що попри сувору релігійну регламентацію, це явище все ж існувало. І про нього не лише знали, а й навіть отримували від нього надходження до міської казни.
За часів Пруссії власники публічних будинків платили податки
Як відомо, після Віденського конгресу у 1815 році, Познань стала центром Великого герцогства Познанського, яке увійшло до складу Прусського королівства. За часів Пруссії у Познані повії та їх клієнти не піддавалися переслідуванням. Ба навіть більше, це соціальне явище вважалося законним та обкладалося податками.
У XIX столітті, згідно з правилами, повія повинна була отримати дозвіл на свою діяльність. Для цього вона мала стати на облік та працевлаштуватися в одному з публічних будинків. У свою чергу власник борделю сплачував податки.
Публічні будинки заборонялося відкривати поблизу шкіл, казарм, а також на головних вулицях міста. Крім цього працівниці борделю повинні були бути обізнані в симптоматиці венеричних захворювань, а у разі подібної хвороби могли безкоштовно лікуватися в міський лікарні.
Тож, як бачимо, за часів Пруссії публічні будинки в Познані працювали цілком собі легально. Втім, нелегальні, в обхід встановленим правилам борделі також існували. Власники таких публічних будинків наймали повій «в темну», відповідно не сплачували податків, а жінки у свою чергу не мали жодних гарантій. Таким «діячам» загрожували великі штрафи, а також в’язниця.
Боротьбу з нелегальною проституцією прусська влада вела виключно з економічних міркувань, а не релігійних, як це було у часи Середньовіччя.
Цікаво, що в середині XIX століття прусська влада розпорядилася закрити всі легальні познанські будинки розпусти. Попри це проституція, як явище не зникла, а наприкінці XIX століття, як стверджують дослідники, взагалі досягла свого розквіту.
Ієрархія повій у період після відновлення незалежності
У міжвоєнний період в часи Другої Речі Посполитої у Познані помітно збільшилася кількість жінок, які надавали сексуальні послуги за плату. Це пояснювалося тим, що Великопольща була одним із найбільш економічно розвинених регіонів країни. Тож, до Познані потягнулися повії з бідніших регіонів Польщі. Зокрема, чимало приїжджих «жриць кохання» було під час проведення відомого Міжнародного познанського ярмарку.
Місцевих повій, звичайно, дратувала поява конкуренток з інших міст, адже ті поводили себе зухвало, брали меншу плату за свої послуги та до всього ще й одягалися надто провокаційно. Тож, місцеві повії навіть розпускали чутки, що всі приїжджі панянки легкої поведінки хворіють різноманітними венеричними хворобами. Така ось конкуренція.
А ще у міжвоєнній Познані серед повій склалася своєрідна ієрархія. Найвищу позицію займали молоді та вродливі дівчата, які мали хорошу освіту та певний статус у суспільстві. Переважно це були актриси, балерини, танцівниці. А їхніми клієнтами були чиновники, офіцери, купці.
Другу категорію становили дівчата, які працювали в ресторанах та кафе. І до останньої категорії познанських жінок легкої поведінки належали ті, які шукали своїх клієнтів на вулицях. Послуги таких повій коштували найдешевше.
За часів ПНР повій карали примусовими роботами
Після звільнення Познані від нацистів у місті було встановлено комуністичну владу, адже вся Польща опинилася у сфері впливу Радянського Союзу. За часів Польської Народної Республіки, у Познані боролися з проституцією, як з явищем, вважаючи його «аморальним».
Панянок легкої поведінки реєстрували спеціальні соціальні комісії, які діяли при народних радах. У місті навіть існував відділ по боротьбі з проституцією. Дівчатам та жінкам, які надавали сексуальні послуги за плату, загрожували примусові роботи.
Втім, професія ця все-таки існувала і за часів ПНР. І як і в минулі роки до міста приїжджали повії під час проведення Міжнародного познанського ярмарку.
Ось така вона коротка історія познанського кохання за гроші.